Нещодавно згадала фразу, яку хоч раз чув майже кожен у дизайні: «намалюй» 🎨 Зазвичай у цій фразі немає нічого поганого, адже для людей поза професією це просто найшвидший спосіб описати зовнішній результат: фінальний екран, кольори, кнопки чи шрифти. Саме через таку спрощеність часто виникає ілюзія, що вся наша робота зводиться лише до того, щоб це «намалювати». Тож я вирішила сприйняти це буквально і пішла в Pstro на неонове малювання на обертовому полотні. Обираєш фарби, розливаєш їх на полотно і спостерігаєш, як з’являється абстрактний результат. Без чітких правил, сценаріїв чи потреби пояснювати кожне рішення. Просто експеримент, колір і рух 🔥 Саме цей досвід добре підсвітив для мене різницю. У UX/UI дизайні фінальний візуал теж важливий, але перед ним є задача, сценарій користувача, структура і обмеження. У Figma я не просто малюю, а продумую шлях людини в продукті: що вона має побачити першим, де може зупинитися і як зробити цей шлях простішим. Інтерфейс стає результатом цієї роботи, а не процесом, який за ним стоїть. А ви теж чули у роботі «намалюй»? Як реагуєте на це?